Slush — одна з найбільших світових стартап-конференцій, яка відбулася 17-18 листопада в Гельсінкі. На два дні найбільший конференц-центр у Фінляндії перетворився на осередок інвесторів і стартапів з усього світу. Олена Мажуга, інвестдиректорка венчурного фонду Flyer One Ventures, партнера Genesis, щойно повернулася з Гельсінкі й спеціально для блогу написала колонку про свої враження від Slush-2022.
Навіщо інвестору Slush?
Цього року я потрапила на Slush уперше. Раніше переважно відвідувала менші конференції — до 7 000 учасників, приблизно. Це якщо не брати до уваги Web Summit, який побив усі рекорди за масштабами. У Гельсінкі цього року було близько 12 000 осіб. Моєю головною метою як представниці інвестиційного фонду було поспілкуватися з іншими інвесторами та фондами, дізнатися, як вони інвестують, чим допомагають портфельним стартапам, як ухвалюють рішення. Здебільшого я їхала обмінятися досвідом із західними колегами — європейськими та американськими венчурними фондами.
Slush — місце супервисокої концентрації інвесторів й стартапів на один квадратний метр. На відміну від інших подібних заходів, тут добре побудована система матчмейкінгу. В її основі — спеціальний застосунок Slush, де можна побачити, який час в іншого учасника вільний. Крім того, ти можеш запропонувати людині три різні опції за часом і домовитися, де ви зустрінетеся — наприклад, в одному з багатьох мітинг-поінтів, які пронумеровані. Або ж це може бути окрема лаунж-зона — їх деякі фонди бронюють заздалегідь для своїх зустрічей. На противагу, у застосунку Web Summit не видно вільних слотів і не можна вибрати конкретну точку зустрічі. З огляду на масштаб конференції, нетворкінг перетворюється на квест — ти бігаєш з одного павільйону в інший і витрачаєш купу часу і калорій, щоби знайти свого візаві.
На подібних конференціях я намагаюся призначати зустрічі заздалегідь, тижні за півтора-два. У підсумку цього разу вийшли два насичені спілкуванням дні. Вдалося зустрітися з колегами з Cherry Ventures (інвестують у європейські стартапи на ранніх стадіях), британськими Stride VC, Lightspeed Venture Partners. До того ж вийшло призначити онлайн-зустріч із представником Sequoia Capital. Це «гра вдовгу» — не дає миттєвих результатів, але це гарний крок для того, щоб зав'язати знайомства в інших фондах, отримати нові знання, поділитися досвідом і баченням.
Ще одна класна можливість нетворкінгу — сайд-івенти на конференції. Варто заздалегідь подивитись, хто де їх проводитиме, та обрати найцікавіші для вас з точки зору контактів. Наприклад, на шведсько-фінській вечері мені вдалося поспілкуватися з місцевими стартапами та інвесторами, які добре знають локальні екосистеми та ринок.
На Slush також відбуваються виступи фаундерів та експертів на основній сцені. Інвесторам і стартапам вони часто не цікаві, все ж важливіше встигнути якомога більше поспілкуватися між собою. Зараз все можна знайти в інтернеті, і скоріш за все потім медіа опублікують recap найцікавіших виступів, а організатори випустять повний запис деяких з них.
А ось медіа-лаунж — це цікаве місце. Там західні tech-журналісти ховаються від усіх, хто переслідує їх, сподіваючись презентувати свій продукт:) Для мене потрапити туди виявилося дуже корисно — тепер я краще знаю, де шукати репортерів на таких івентах, і як із ними вести комунікацію. Ти по суті нічого не пітчиш, а просто спілкуєшся. І це знімає зайву офіціозність і напруженість у спілкуванні з журналістами. Адже на заході репортери видань типу Business Insider — це практично знаменитості, до них так просто не підійти. А тут вони в дуже неформальній атмосфері, з ними легко завести розмову за кавою.
Інвестиції в українські стартапи
Незадовго до початку конференції мене запросили виступити на панельній дискусії з іншими фондами з Центральної та Східної Європи про інвестиції в українські стартапи, прогнози ринку та загалом про українську екосистему.
Загалом позиція всіх учасників дискусії була в тому, що Україна була і залишається «на радарах» у фондів із сусідніх регіонів: Чехії, Польщі, країн Балтії, і навіть Фінляндії. Ті, хто найбільше допомагає країні, ті й за фаундерами українських стартапів стежать більше за інших. Мені здається найважливішим було підкреслити те, що українські компанії, попри війну, продовжують залишатися конкурентоздатними й претендують на інвестиції не тому, що в країні війна, а тому, що у них класні продукти, хороші показники, вмотивовані фаундери або перспективний ринок. Плюс, венчурні інвестиції — це вже ризикований бізнес, і тут українська «прописка» засновників стартапу не стає додатковим ризиком.
Slush і Web Summit: що обрати?
Кажуть, що Slush — це фестиваль рок-музики, а Web Summit — «Євробачення». Це дуже вдале порівняння.
На Web Summit дуже багато людей, із різних сфер, корпорації та стартапи, інвестори та журналісти, tech-гіки та люди з великого бізнесу — усі «варяться» в одній тусовці ці кілька днів. Slush більш концентрований і структурований. Там 12 000 осіб, переважна більшість — це стартапи та фонди. Навколо їх спілкування вся конференція обертається.
Досить сильно відрізняються вертикалі та ніші, представлені на цих конференціях. На Slush більшість — зі сфери онлайн-освіти або геймінгу. До речі, це дуже фінська історія — в країні багато грають, розробляють ігри та інвестують у них. Стартапи мобільної або ігрової тематики ймовірніше саме на Slush зустрінуть інвесторів, які можуть бути потенційно зацікавлені. На Web Summit різноманіття ніш набагато більше: і блокчейн, і метаверс, і багато іншого. Там можна зустріти безліч crazy ідей. Наприклад, я бачила проєкти в death tech, які допомагають зберегти та передати родичам цифрову спадщину людини після її смерті.
Ну і крім усього іншого, стартап-переможець Pitch Day на Slush отримує 1 млн євро. Це практично повноцінний раунд, досить велика цифра. На Web Summit суми скромніші.
Хто перемагає на Pitch Day?
Історія з компанією-переможцем (уже не чинним) на Slush цього року підсвітила не тільки проблему того, як організатори івентів перевіряють бекграунд компаній (погано перевіряють), а й іншу, не менш важливу.
У компанії, крім етичної сумнівності, досить дивна бізнес-модель. Це меншою мірою стартап, більшою мірою — агентство, що надає допомогу в отриманні британської talent-візи, і є трохи більш автоматизованим, ніж класичні агентства. Крім того, у цієї бізнес-моделі кілька ризикованих моментів. По-перше, вона сильно залежить від законодавства певної країни, яке може змінитися будь-якої миті. Якщо завтра Велика Британія закриває програму видачі цих віз, стартап від цього постраждає. По-друге, кількість людей, яких можна перевезти за програмою talent visa — дуже обмежена, неможливо масштабувати цю історію, і для венчурних інвесторів вона сумнівна.
Тут виникає питання — як їм дали першу премію за всіх цих вихідних даних. Дивимося на це очима людини, яка сидить у журі. Харизматичний фаундер із чудовою англійською пітчить стартап, який зріс удесятеро за один рік. Звучить непогано. За кілька хвилин пітчу можна справити ідеальне враження. Якщо ти проведеш із компанією два тижні, місяць, то побачиш, що це більше схоже на агентство з гарним фронтендом.
У цьому велика проблема таких пітч-змагань, і стартапів, які без хорошої бізнес-моделі отримують мільйони. Інвестори — теж люди, вони схильні до когнітивних спотворень, а за кілька хвилин, що триває пітч, особливо легко обдуритися, вразившись ідеєю і фаундером. Питання того, як мінімізувати подібні випадки, поки що відкрите.
