Книги з відчуттям дому: п'ять українських творів від керівниці Content&Communications у Headway



Упродовж останніх місяців в топах продажів книгарень — книги українських авторів. Нон-фікшн, особливо історичний, попереду, проте на сучасну українську художню літературу теж є попит. Коли ми з сестрою евакуювались до Львова, то пішли у книгарню. Бо якщо є щось, що створює відчуття дому окрім сім’ї, то це книжки. Тоді ми взяли дві — «Тигроловів» Багряного та «Кобзар» Шевченка. Окрім них, є ще декілька романів, які мені видаються чудовими взірцями сучасної української літератури, і я хотіла б про них розповісти.



Оксана Забужко, «Музей покинутих секретів» (2009)



Наприкінці 10-х років Оксана Забужко видала монументальний роман, де історія розгорнулася на вісім сотень сторінок, на шістдесят років і на три покоління однієї родини. Класичний прийом сімейних саг — перипетії родинних стосунків, «шкелети в шафах», маленькі приватні історії поєднуються з масштабними історичними подіями, найчастіше трагічними й складними. «Музей..» Забужко розпочинається у знаковому для України 2004 році, і веде читача назад вглиб років, аж до початку 40-х років XX століття.


Цей роман-епопея — оповідь про загублені таємниці сім’ї, але найбільше — про мовчанки історії, про ті страшні секрети, що залишилися лише в архівах спецслужб, і які ми маємо знати. Історії вояків УПА, трагедії Другої світової війни та Голокост — всі ці теми Забужко зачіпає в романі. Її мета — дешифрувати історичну пам’ять, вивести на поверхню те, що має бути згадане і не має бути втрачене. Її головна ідея в тому, що лише осягнувши минуле, ми можемо створити майбутнє.



Сергій Жадан, «Ворошиловград» (2010)



Харків'янин Герман Корольов отримує звістку про таємниче зникнення свого брата, і їде на Донбас до міста свого дитинства розібратися у тому, що відбувається. Там із ним трапляються всі фантасмагоричні пригоди, які лише можна собі уявити: він стикається із рейдерським захопленням, подорожує з контрабандистами, веде філософські бесіди із пастором, зустрічає монголів-мігрантів. Що далі, то складніше зрозуміти, де реальність, а де — ілюзія, метафора, спогади дитинства, що оживають в уяві.


Жадан переносить поетичний ілюзорний світ навіть на свою прозу. Умовне місто, куди повертається Герман, «застрягло» у 90-х і не має назви, але у його рисах вгадується і рідний автору Старобільськ, і Луганськ, який багато років і називався Ворошиловградом. Донбас в романі — це більше ніж просто регіон, це метафізичний світ, який функціонує за своїми власними законами, це частина свідомості героя, те, що його сформувало. «Ворошиловград» — один із найзнаковіших романів Сергія Жадана та української сучасної літератури загалом. Історія про ту країну й обставини, що сформували нинішнє покоління 30-40-річних, комікс (до речі, за романом дійсно видано комікс) про уявно-реальне місто, що залишилось поза часом і простором, але існує дотепер.



Іван Багряний, «Тигролови» (1944)



Цей подекуди автобіографічний роман Багряного ми всі вивчали у школі, проте, читаючи його в дорослому віці, особливо зараз, він кардинально по-іншому сприймається та переосмислюється — виринають нові сенси й художні пласти. Пригоди, напружений сюжет, екзотична природа і звичаї Далекого Сходу — все це відходить на другий план, а от непідробний дух вільної людини, який захоплює побратимів і лякає ворогів, сила і нескореність головного героя, його любов до Батьківщини — те, що зараз має для нас особливе значення, бо дає сил вистояти, а згодом — перемогти.


Роман, якому вже понад 70 років, набуває особливої актуальності, проте насправді він не втрачав її ніколи, про що свідчать різні культурні експерименти з його переосмислення. Так, у 2017 році видавництво «Основи» опублікувало альтернативне видання «Тигроловів» із новаторським оформленням художника Дениса Темного. В цій книзі текст супроводжують ілюстрації у стилі класичних американських татуювань. Такий незвичний еклектичний підхід до оформлення традиційного тексту створює особливу атмосферу при читанні.



Тарас Шевченко, «Кобзар» (1840)



Вечорами ми з сестрою ворожимо на майбутнє України: називаємо сторінку, номер рядка зверху. Що не сторінка, то українська перемога. Шевченків «Кобзар» — ідеальний інструмент для такого ворожіння. Збірка-символ української культури та незламності української волі до життя і свободи.


Книга була заборонена в російській імперії та вилучена із бібліотек та книгосховищ ще за життя Шевченка, як більшість знакових українських книг в наступні десятиліття. Проте це не завадило їй розійтись світом у переписах і рукописах, а вже в новітній час отримати безліч перевидань і перекладів багатьма мовами.



Софія Андрухович, «Фелікс Австрія» (2014)



Неповторний стиль, що створює атмосферу галицького міста початку ХХ століття, та

драматичне переплетення людських доль — все це роман, що затягує та тішить уважністю до деталей. Ми бачимо історію очима служниці Стефи, що працює в будинку заможного лікаря зі Станіславова. Малою він вдочерив її після смерті батьків, і Стефа росла разом із його донькою Аделею. Навколо драматичної дружби-ненависті між цими двома жінками й розгортається сюжет. Усе це відбувається у декораціях Австро-Угорської імперії із її мультикультурністю та тяжінням до розкоші й химерності.

До речі, цей роман сподобається не лише поціновувачам психологічної та історичної прози, а й любителям детективів. Головна таємниця розкривається, як заведено, насамкінець.