«Повернись живим» — найбільший в Україні фонд компетентної допомоги армії та єдиний, хто має сертифікацію на закупівлю товарів військового призначення. Як працюють великі фонди, що відбувається на передовій, та які технічні рішення рятують життя військових — про це розповів представник «Повернись живим» Олег Карпенко в інтерв’ю координаторці благодійного фонду Genesis for Ukraine Мирославі Власенко. Олег мав досвід військової служби в 95 окремій десантно-штурмовій бригаді Збройних сил України (ЗСУ), а з 2021 року — керує напрямом роботи з партнерами у фонді.
Розмова відбулася в рамках циклу закритих зустрічей для співробітників Genesis. Публікуємо найцікавіше з інтерв’ю.
Нещодавно фонду виповнилося вісім років. Як усе починалося? Що змінилося за цей час?
Починали із закупівлі декількох бронежилетів, але згодом змінили фокус на технічний. Наприкінці 2021 року це була гнучка незалежна організація зі зрозумілою структурою, 30 співробітниками, наглядовою радою, затвердженою стратегією та чітким фандрейзингом.
Головна ідея фонду — пошук та реалізація технічних рішень, які зберігають життя українським військовим. Наприклад, у 2019 році дослідження фонду показало, що від снайперського вогню щомісяця гинуло 7–15 наших військових, це була найпоширеніша причина смерті на передовій. Ми розробили мобільний комплекс спостереження за противником з окопу. Рішення коштувало близько 100 000 грн за один комплекс. З 2019 до середини 2021 року на позиціях, де їх встановили, не загинув і не був поранений жоден військовослужбовець. Ми реалізували цей проєкт за два місяці — від ідеї до встановлення на позиції поблизу донецького аеропорту. На державному рівні за найбільшого сприяння всіх високопосадовців на погодження такого проєкту пішло б не менше 1,5 року. Адже держава — дуже великий і повільний механізм.
Зважаючи на це, чи державі вдається повноцінно екіпірувати військових?
Нас часто питають, чому Міністерство оборони не закуповує тепловізори, індивідуальний захист тощо. Закуповує, але з початку війни кількість військовослужбовців збільшилася втричі. Крім того, держава має фокусуватися зараз на оперативному рівні — де знайти танки, літаки, артилерію, снаряди до «Точок-У». А питання тактичного рівня — тепловізори, зв’язок, бронежилети, каски — допоможуть закрити волонтери.
Зважаючи на ріст кількості запитів та масштаби, наскільки зросла команда фонду?
За два місяці зросла вдвічі. Зараз у штаті 64 працівники. Але ми очікуємо, що в найближчі місяці ми покажемо потрійне зростання. Уже зараз у нас іде найм, скоро відкриються нові вакансії та оголосять конкурс. До речі, у нас досить складний процес найму, один з етапів — поліграф.
Які напрями закупок для вас найпріоритетніші?
Зараз фонд працює в таких напрямах:
Тепловізійна та нічна оптика, прилади нічного бачення, тепловізійні приціли.
Технічне оснащення розвідки — камери відеоспостереження, квадрокоптери, безпілотники.
Засоби зв’язку, радіостанції.
Автомобільна техніка. Ми закуповуємо пікапи, щоби зробити підрозділи максимально мобільними й ефективними. Дістаємо багато критики, що закуповуємо нові автівки, а не старі. Але наше завдання — додати підрозділам мобільності, а не створити їм «головний біль» із пошуку СТО, це вже проходили у 2014–2015 роках.
Переобладнання командних пунктів управління — оснащення серверами, ноутбуками, моніторами тощо. Командири мають приймати якісні рішення в нормальних умовах.
Снайперський напрям. Отримуємо снайперські гвинтівки, дообладнуємо їх. Також у нас є інструкторський відділ, який займається підготовкою фахівців у цій сфері.
Індивідуальний захист — каски та бронежилети.
Наш благодійний фонд у Genesis — невеликий, ми приймаємо й обробляємо всі запити від співробітників та їхніх родичів, що воюють, тому в нас немає потреби в пріоритезації. А яким чином такий великий фонд як ваш, пріоритезує запити?
У нас є чітка система, кому ми допомагаємо в першу чергу, кому в другу, а кому не допомагаємо взагалі. На нас ображаються, але маємо фокусуватися на допомозі тим, хто знаходиться зараз у самому пеклі. Підрозділи, які виконують завдання на сході та півдні України, є нашим пріоритетом. Ми безпосередньо залучені до створення корпусу резерву, знаємо всю їхню проблематику й намагаємось допомагати тим, хто працює в зоні бойових дій.
Що наразі найважче дістати?
Серед дефіцитних речей — засобу зв’язку. Ми намагаємося доукомплектувати підрозділи саме тими моделями, що закуповували з 2014 року. Є певні складнощі в пошуку їх у світі, адже не кожна країна і виробник хочуть працювати із фондом, але ми лупаємо цю скалу, працюємо і знаходимо.
Як працював фонд на початку війни? Скільки часу знадобилося на розвʼязання операційних завдань?
Перші тижні після вторгнення росії фонд був у такому ж стані шоку, як і вся країна. Усі хаотично займалися всім: шукали гроші, постачальників, розвантажували й завантажували фури. Кількість донейтів та запитів тоді зросла в десятки разів. Але досвід попередніх років дозволив швидко систематизувати всі процеси, чітко розподілити обов’язки, залучити нових людей та вийти з режиму хаосу за 2–3 тижні. Ми поступово розв’язували логістичні проблеми, питання із митницею тощо.
Ми у фонді зіткнулися із логістичними проблемами. Як вам вдалося налагодили доставку на фронт?
Одним із рішень було розділити офіс на три частини, відкривши хаби в Одесі та Дніпрі, щоби бути з передовою на відстані «витягнутої руки». Цей фактор, а також пряма комунікація з командирами й загальне бачення ситуації на сході, значно покращили логістику. Усі закуплені товари сьогодні швидко проходять бухгалтерський облік, перевозяться в ці два хаби, а далі розподіляються в підрозділи.
У перший місяць процедура перетинання кордону та розмитнення була суперповільною. Як зараз із цим справи?
Завдяки лобіюванню зі сторони Кабінету міністрів, Офісу президента й Міноборони деякі процеси спростились. Тісна співпраця із Міноборони й Генштабом дає нам змогу швидше проходити процедури розмитнення й перетинання кордону. Також «Повернись живим» отримав сертифікацію на закупівлю товарів військового призначення. Це дозволяє нам робити неймовірні речі — наприклад, купити «Байрактар».
Те, що хвилює окремих військових — що робити й до кого бігти, якщо не маєш екіпірування? Приміром, пізніше долучився або втратив амуніцію.
Фонд «Повернись живим» працює із запитами командирів підрозділів, а не окремих людей. Інакше нам потрібно було б збільшити штат вдесятеро. Набагато ефективніше закрити не 5–10 бронежилетів на день, а видати 500 штук на цілий батальйон. Тому я би радив звертатися до командира в першу чергу.
А як щодо надійних постачальників — де шукати?
Ринок військових товарів — дуже специфічний, тут усе побудовано на особистих стосунках. Співпраця з кожним постачальником, з кожною країною — це окрема бюрократична процедура — справжнє «коло пекла». Адже кожен контрагент має пройти ретельну юридичну та фінансову перевірку, сторони мають узгодити всі умови контракту. Але в нас немає часу тижнями проводити переговори.
Мали негативний досвід співпраці з деякими німецькими та ізраїльськими компаніями. Так, на другий день війни ми замовили з Ізраїлю 9000 бронежилетів, а отримали їх тільки наприкінці квітня.
Що робить армію ефективною?
По-перше, навчений особовий склад. Один навчений взвод виконуватиме завдання якісніше, ніж батальйон людей, які ніколи в житті в руках не тримали зброї. Також усі дії підрозділів мають бути синхронізовані.
По-друге, мінімізація бюрократії шляхом автоматизації процесів.
По-третє, сучасний парк військової техніки. Ми маємо забути про радянські зразки.
Що країна має зробити задля створення боєздатної армії в майбутньому?
Противник не може постійно йти в наступ, тому рано чи пізно перша активна фаза війни закінчиться. Цю оперативну паузу ми маємо максимально використати для навчання наших військових, зокрема опанування нового озброєння, що надходить з інших країн.
Інший напрям, з яким незабаром доведеться працювати, — доукомплектування артилерійських систем і систем залпового вогню. Наприклад, нам передають артилерійську систему 155 калібру. У нас є власне програмне забезпечення, яке дозволяє швидко наводити зброю і вести вогонь по противнику навіть із закритих позицій з допомогою планшетів. Таких питань буде ще дуже багато: переобладнання командних пунктів, збільшення ефективності системи протиповітряної оборони тощо. Отже, роботи попереду ще багато.
У вас є курси менеджмента й лідерства для військових. Як ви вимірюєте ефективність?
Це програма, яку ми започаткували ще 2019 році спільно з Українським Католицьким Університетом (УКУ). Перш за все навчання проходили інструктори, згодом ми почали поступово втілювати цю програму до підрозділів. Але ми встигли провести заняття тільки в трьох підрозділах і до вимірювання ефективності не дійшли, адже повномасштабне вторгнення змінило плани. Не знаю, коли ми повернемось до цієї програми. Напрям — актуальний, але не в активній фазі війни.
Як зараз справи з донатами? Чи фіксуєте ви зменшення кількості пожертв?
Так, у лютому-березні вони були в десятки разів більшими, ніж зараз. Але ми прогнозували, що так станеться. Українська економіка в складній ситуації. Ми розуміємо, що людям зараз важко, тому наше завдання — залучати регулярне фінансування від міжнародних партнерів. Наразі розробляємо алгоритм такої співпраці із міжнародним товариством.
Зараз одночасно є багато несистематизованих волонтерських ініціатив — чи не знижує це загальну ефективність допомоги армії? Чи доцільно донатити на маленькі запити друзів?
У такий час не може бути інакше. Обираючи, куди перераховувати кошти, думайте про кінцеву мету — чи хочете підтримати медиків або закрити чиїсь гуманітарні потреби? Допомогти нищити противника чи рятувати життя?
Є збори, які я вважаю недоцільними зараз — ремені, окуляри, розвантажувальні системи. Вони не рятують життя. Також я закликаю всіх волонтерів, що допомагають військовим, ретельно вивчати нюанси, що вони купують та передають. Наприклад, є чіткий перелік сертифікованих турнікетів. Усі інші можуть не врятувати, а скалічити життя.
Ви на постійному зв’язку із військовими. Чи ті, хто на передовій, відчувають підтримку народу?
Одна з українських рис, які ворог не здатний зрозуміти — це всебічна підтримка армії. Коли на передовій виникає проблема з логістикою харчів, а місцеві коробками звозять допомогу зі щирими записками та побажаннями. Коли командир робить запит на тепловізор і вже за кілька днів одержує його на позиції. Усвідомлення того, скільки за цим стоїть кроків — хтось обробив запит, знайшов гроші, де купити за кордоном, привіз, оформив, доставив на передову, — неабияк мотивує. Я відчув це особисто, саме тому почав працювати у фонді. Відчуття, що ти не один, що про тебе не забули — це важливо.
