Швидка допомога. Історії генезійців, що стали волонтерами під час війни



Війна згуртувала українців навколо спільної біди. Мільйони людей тим чи іншим чином допомагають армії або постраждалим від бойових дій — грошима, прихистком, одягом тощо. Волонтери — це ті, хто добровільно віддає весь свій вільний час і сили, щоб допомогти. Тисячі одиниць амуніції, десятки тон гуманітарних вантажів, центри для розміщення переселенців — і це далеко не повний перелік того, що забезпечують саме ці люди.


Genesis системно долучається до допомоги армії та країні. Крім цього, всі проєкти розвивають свої власні волонтерські ініціативи. Ми зібрали історії генезійців, що особисто займаються волонтерською діяльністю, а координаторка благодійного фонду Genesis for Ukraine розповіла, як влаштоване волонтерство всередині компанії.




Ще до війни один мій друг-підприємець заощадив декілька мільйонів гривень з прибутку від власного бізнесу. З них і почалось наше волонтерство.


24 лютого ми з ним поїхали до польського кордону, щоб вивезти родини в безпечне місце. Дорога туди й назад до Києва тривала п’ять днів. За цей час у телефонному режимі ми надіслали сотні тисяч гривень з рахунку видавництва на різні потреби бійців батальйону київської територіальної оборони — з ними мали контакти ще до війни. Окрім цього, дорогою ми самі закупили амуніцію й одяг в «Епіцентрах» та мілітарних магазинах. Завантажили дві машини, і поїхали до Києва.


Київська ТрО — основні підопічні нашої волонтерської групи. Окрім них, зараз ми допомагаємо близько десяти різним підрозділам, закриваємо точково їхні потреби — бронежилети, рації, шоломи, гуманітарні вантажі. У нас немає великих обсягів коштів, зв’язків із міністерствами чи митницею, тому й великими партіями завозити не можемо. Через це вирішили, що будемо завозити все, що вдасться, не зосереджуючись на одному виді амуніції. Шукаємо і доставляємо як квадрокоптери й тепловізори, так і цигарки та предмети гігієни. Ми закриваємо запити точково, 10–20 бронежилетів — це вже надто велика партія для нас. Навіть коли заходять кошти від донорів — до прикладу, $10 000–20 000 — це вартість 10 рацій, не більше.



Про помилки


Майже одразу зрозуміли свою першу велику помилку, яку роблять усі, хто займається волонтерством. Спочатку ми допомагали усім підряд. А потім зрозуміли, що так не працює, і почали пріоритезувати запити. Спочатку ті, хто на передовій, потім — всі інші. Коли ми повернулися зі Львова до Києва, гарячою точкою був Ірпінь. І коли ми туди приїхали, там наші хлопці стояли майже без нічого — деякі навіть без броні й без спальників, при мінусовій температурі. Водночас на блокпостах далеко від Києва бійці були екіпіровані, як термінатори. Відтоді перше, що ми питаємо, коли до нас приходить запит — де ви зараз і чим займаєтесь?


Ще одна проблема, з якою ми зіткнулися, — відсутність будь-якого обліку або звітності. В перші тижні на закупки витратили шалені суми, бо логіка тоді була така — якнайшвидше усім все роздати, встигнути купити та довезти. Пізніше, коли гроші закінчились, ми зрозуміли, що щось треба було структурувати, аби працювати на перспективу. Важко було все зібрати та підбити. Але урок цей вивчили, зараз у нас все систематизоване, надходження і витрати фіксуємо й аналізуємо.



Про складнощі


Швидкість та ефективність нашої роботи залежить від того, що в нас є на складі. Зараз вже простіше — і блокпостів по країні менше, і возити зі Львова легше та швидше. Але все одно є певні проблеми — доставка здійснюється через незнайомих людей, їх потрібно перевіряти. Чотири людини можуть передати одне одному вантаж, і всі ці люди нам невідомі: просто хтось дав їхній контакт. Тому це завжди лотерея. Нещодавно доїхав вантаж з Amazon із тактичним спорядженням, і одна валіза з нього просто зникла.


А вчора я забирав у Львові рації до Києва. Це був квест довжиною в місяць. Ми отримали запит на рації, що коштують по тисячі доларів за штуку. Я залучив свого колегу зі GMEM, він — своїх знайомих. Ми склали список 130 магазинів, в яких є ці рації в Європі, і телефонували в кожний, щоби дізнатися про наявність. Додзвонилися до маленького магазину десь у грецькій провінції, і там сказали, що ми вже десяті, хто телефонує з України, і ні, в них рацій більше немає. Знайшли лише в США.


Найважче зараз знайти якісні бронежилети та оптику. Є люди, що займаються винятково оптикою й тепловізорами, і вони без проблем в Україну доставляють, але не розкривають свого логістичного механізму. Наприклад, у нас є дуже корисний контакт у Чикаго, який допомагає нам амуніцією на десятки тисяч доларів, але ми не знаємо, як із США до Києва вантаж доходить за тиждень.



Про потреби


Люди, які завжди потрібні волонтерським ініціативам, це координатори. Це найважча робота, монотонна і дуже нервова, але саме від неї багато чого залежить. Люди, що вміють знаходити, домовлятися, координувати, — на вагу золота.


Ще з корисного, що стає у нагоді — контакти людей, що можуть допомогти з логістикою. Наприклад, у когось є фургон або вантажівка, і він може щось перевезти зі Львова до точки призначення. У нас майже всі логістичні ланцюжки побудовані на таких контактах — знаходимо різних людей, що погоджуються перевезти вантаж із точки A в точку B. Зараз, із переміщенням бойових дій на схід, налаштовуємо цей ланцюжок — Запоріжжя, Дніпро, Харків.



Про емоції


Я знав, що війна буде, морально готувався до неї, але був упевнений, що долучусь до ЗСУ. У військкоматі мені відмовили через брак військового досвіду. Тому налаштувався робити що можу.


Вигорання за весь цей час не сталося, а от брак сну був проблемою. Мало спали, рано вставали, було безліч задач, які потрібно було вирішувати швидко. Але це тримало в тонусі. Зараз, коли навколо Києва стало спокійніше, виник внутрішній парадокс — десь іде війна, а тут відчиняються кафе. Це важливо і потрібно для того, щоб країна жила та економіка працювала, але це складно сприймати, коли ти звик до жорсткої воєнної атмосфери навколо. Потрібно нагадувати собі перемикатися.


*На момент виходу матеріалу Олександр долучився до лав ЗСУ




З 12 років я учасник Пласту — національної скаутської організації. З початком війни ми створили свій волонтерський штаб, що допомагає членам Пласту, які зараз служать в ЗСУ і ТрО. Окрім цього, допомагаємо військовим із різних підрозділів за запитом. Через онлайн-форму на публічній сторінці збираємо запити про допомогу. Це і військове спорядження, і харчування, і медикаменти — тобто всі напрями, які доступні цивільним для транспортування, замовлення, ввезення через кордон.


Наш штаб діє на рівні країни — залучені люди з усіх регіонів та навіть зі США, Канади, країн Європи.



Про команду


Всередині штабу ми сформували невеликі команди, які займаються різними напрямами — фінансами, фандрейзингом, комунікацією, звітністю, пошуком спорядження, логістикою, обробкою та реєстрацією запитів, складами тощо. Ще в лютому я час від часу долучався до кожного з цих напрямів, але зараз нас вже більше, тому в кожного своя зона відповідальності. На мені — доставка й облік на складі; місто Київ, Київська та сусідні області. Я сам доставляю вантажі та частково координую доставку. Наразі налагоджуємо логістику на Схід.



Про складнощі


Найважливіше і найскладніше зараз — доставка військового спорядження з-за кордону, особливо для тих, хто возить невеликими партіями, як ми. Наприклад, у нас є 100 запитів на шоломи для людей із різних військових частин. Ми їх повинні привезти на свій склад, і звідти розсилати за місцями призначення. Але є проблема: для того, щоб ввезти партію військового спорядження, треба мати документ від конкретної військової частини, що вантаж поїде туди. Коли наші адресати в різних частинах, такого документа ми отримати не можемо. Тому іноді виникають складнощі з логістикою. До того ж є проблеми з наявністю — якісні бронежилети важко знайти.



Про завантаженість


Ми почали допомагати в Києві з першого дня війни. Вихідні вдалося організувати лише під час довгої комендантської години. Зараз завантаженість різна — може бути з 9 ранку до ночі, а може — декілька годин. У Києві нас не дуже багато, але сюди стікаються великі обсяги вантажів, тож задач вистачає. Іноді варто перемикатися, коли відчуваєш втому або перевантаження від кількості комунікації. Бо волонтерство — це коли й у вихідний ти на зв'язку, адже несеш відповідальність за те, щоб якомога більше людей отримали допомогу.




У перші дні війни ми з сім'єю переїхали з Вишгорода, де жили, до друзів за місто. Друзі займаються торгівлею, і перший час ми завантажували з їхніх складів гуманітарні вантажі та доставляли волонтерам і ТрО. Але під Вишгородом ставало дедалі «гарячіше», поряд точились бої, а у нас маленька дитина. З безпечними варіантами виїзду було проблематично, я читав різні чати, але всі рекомендації, на які я натрапляв, виглядали не дуже надійно. Ситуація змінювалася щогодини. Маршрут, що був безпечний учора, міг стати смертельним сьогодні. А мені потрібен був максимально перевірений варіант, щоб вивезти родину. Через знайомих знайшов контакт волонтерів, що допомагали вивозити сім’ї з гарячих точок під Києвом. Вони тримали зв'язок із ЗСУ та іншими волонтерами, і тому мали найактуальнішу інформацію про стан маршрутів. Волонтер із цієї групи супроводжував нас із Вишгорода до регіону, де вже було відносно безпечно їхати. Нам вдалося виїхати без жодних проблем.



Про складання маршрутів


Коли ми доїхали до Закарпаття, я продовжив тримати зв'язок із цими волонтерами. В той час з-під Києва виїжджали тисячі людей, і всім потрібні були безпечні маршрути. І я за допомогою інформації від волонтерів почав складати варіанти маршрутів для безпечного виїзду — безліч сценаріїв в залежності від того, як може розвиватись ситуація і де будуть відбуватися бойові дії. Спочатку так допоміг виїхати своїм батькам, потім — батькам друзів, далі — колегам. За цими маршрутами та з моєю координацією виїхало багато сімей, і всі, на щастя, доїхали безпечно.



Про інструкції для тих, хто евакуюється


Ще коли ми самі виїжджали, то ситуація на блокпостах була дуже нервова, ніхто не розумів, що далі буде, всі були дуже напружені. А в ситуації, коли у людей є багато зброї, треба поводитися максимально обережно. Тому для тих, кому я допомагав виїжджати пізніше, складав іще своєрідні інструкції — як поводити себе з військовими на блокпостах, проходити перевірку. На перший погляд, нічого складного, але в цьому є дуже багато нюансів, і їх незнання може призвести до проблем.


Окрім правил проїзду через блокпост, варто було знати, наприклад, що не можна зупинятися навіть для короткої технічної зупинки десь далі ніж 50 метрів від блокпоста — у лісах були диверсанти й «розтяжки», і це було дуже небезпечно. Також ніхто раніше не стикався із ситуацією, коли на дорогах усюди стоять бетонні плити, яких не видно вночі, і які ставали причинами ДТП.


Окрім цього, я складав ще списки заправних станцій, на яких безпечно було б заночувати тим, хто не встигав доїхати до населеного пункту до початку комендантської години. Виділяв ті станції, де поруч не було жодних об'єктів, які теоретично могли б стати мішенню для ракет, і позначав на картах. Загалом, така активна координація евакуації тривала перші три тижні, поки всі, хто хотів і мав змогу, виїхали.




З початку війни ми в компанії точково закуповували різні речі на потреби фронту. З часом, коли все більше наших колег, їхніх родичів і друзів приєднувалися до ЗСУ і тероборони, ми зрозуміли, що потрібно допомагати більш централізовано, тобто — ефективніше. Одному потрібен бронежилет, іншому — шолом, третьому — берці, і ще десяти людям потрібно те саме. Легше купити 10 жилетів, шоломів, аптечок, все це завезти в Україну та розіслати. Окрім того, з кінця лютого в нас уже з'явилася напрацьована база контактів, що постачають якісну амуніцію.



Про механіку роботи


Genesis for Ukraine — це команда з 10 співробітників. Спочатку моєю метою було налагодити процес того, як запити будуть систематизуватися й оброблятися. Наразі механіка така: я отримую запит, оцінюю наскільки він пріоритетний — де знаходиться військовий, наскільки він залучений у бойові дії, скільки часу є на пошуки й доставку. Далі цей запит іде до співробітника фонду, який вже бере його в роботу, тримає зв'язок із військовим або родичами.


Окремо розв'язуємо питання з фінансуванням. Іноді бувають запити, де є гроші, але не можуть знайти потрібне, іноді — треба додатково зібрати кошти. Фінансуємо закупки ми з рахунку фонду. В деяких випадках необхідне спорядження для співробітника або його родича фінансує проєкт, де він працює.


Зараз ми працюємо точково під запити: потрібен один жилет — шукаємо один жилет і надсилаємо. Амуніцію в невеликих кількостях наразі цілком реально знайти в Україні, перекупити абощо. В перспективі налагодимо процес взаємодії фонду й проєктів Genesis, і тоді матимемо змогу замовляти одразу більші кількості одягу та спорядження.



Про закупку й логістику


Один із найперших запитів був складний — купити й доставити бронежилети на передову в Чернігівську область. Тоді ми зрозуміли, що знайти — не проблема, а справжній квест — це доставка. Знайшли людину, яка тиждень везла вантаж від західного кордону до місця призначення. Тоді зрозуміли, що це погана ідея. Почали робити по-іншому: відправляти «Новою поштою» до найближчого мирного міста, а там домовлятися із місцевими волонтерами, які знають, як і куди швидше й безпечніше їхати.


Наразі знайшли й доставили 134 найменування, серед яких амуніція, тепловізори, одяг та медикаменти. Знаходимо за кордоном або домовляємося про перекупівлю у тих, хто возить великі партії в Україну. Так скорочуємо час доставки мінімум до тижня. Найбільшою складністю став пошук шоломів. Їх немає не лише в Україні, а й у сусідніх країнах, вже шукаємо в Ізраїлі та Швейцарії.



Про виклики


Коли закуповують щось для військових, завжди є високий ризик потрапити на недоброякісний товар. Наприклад, під час війни виробництво рюкзаків перекваліфікувалося під виробництво розвантажувальних систем під автомат Калашникова. За якістю тканини — супер, але не функціонально. Не передбачили, наприклад, стоки в кишенях на випадок дощу. Бувають й інші приклади, коли некваліфікований підхід до виробництва амуніції може коштувати солдатам життя. Саме тому база перевірених контактів виробників і постачальників — це те, на що ми спираємось.


Інше питання — знайти саме те, що потрібно конкретному військовому. Для того, хто стоїть на блокпосту або знаходиться в частині, і того, хто вже воює на передовій, потрібне спорядження зовсім різної якості та з різними функціями. А той, хто штурмує захоплені міста — потребує геть іншого.