Genesis Crew: Олександр Дука — SEO Team Lead і офіцер ЗСУ



У новому матеріалі з серії Genesis Crew публікуємо історію генезійця, що нині боронить Україну у складі ЗСУ. SEO Team Lead проєкту GMEM з екосистеми Genesis, Олександр Дука, у квітні долучився до підрозділу, що виконує бойові завдання на фронті. В інтерв'ю для блогу Genesis Олександр розповів про те, чим керування бійцями схоже на управління командою, як військові проходять навчання, і як виглядає вдалий день на війні.



 


У сфері SEO я близько десяти років. З 2013 року налаштовував клієнтські сайти. А у 2018 мій друг, що працював у Genesis, запропонував подати резюме у компанію. Я не одразу погодився, був упевнений, що мого професійного рівня буде недостатньо, адже раніше не працював із продуктом. Ба більше, вважав тоді, що новинні сайти — це нудно, одноманітно і нецікаво для SEO-спеціаліста. Але все ж спробував, пройшов всі етапи співбесіди й потрапив у команду GMEM. Спершу працював як рядовий SEO-фахівець, а з реогранізацією проєкту перейшов на позицію SEO Team Lead. Ми з колегою Ніною Ромащенко вдвох управляли командою SEO: вона відповідала за контент та менеджмент копірайтерів, а я — за технічну реалізацію, взаємодію з розробниками, а також за нашу стратегію в цілому.



Команда GMEM

Робота в GMEM стала якісним левел-апом в порівнянні з тим, що я робив у попередній компанії. Коли в тебе є клієнти, мусиш підлаштовуватись під їх запити, працюєш на замовника, а не для покращення продукту. В SEO для медіа все зовсім по-іншому: безперервно шукаєш ідеї та інструменти для кращого результату, відстежуєш, що там у конкурентів, як зробити ліпший контент, ніж у них. Висока конкуренція — те, що драйвить мене в роботі найбільше. І до того ж команда — у нас зібралася дрімтім, найкращі фахівці, яких я зустрічав. Пишаюся нашою співпрацею і нашими досягненнями. Минулого літа ми успішно вийшли з-під апдейту, показники сайтів значно зросли, і все це в результаті піврічної кропіткої роботи із переформатування процесів, підходів тощо.



У лавах ЗСУ


У перші дні вторгнення пішов у військкомат. На жаль, мені відмовили через те, що не мав бойового досвіду. Тому взявся волонтерити у складі групи, яка допомагала київській ТрО та ще декільком підрозділам: купували спорядження, шукали рації тощо. І в середині квітня, коли росіяни відійшли з Київщини, один з наших «підопічних» підрозділів оголосив набір у свої лави.


Не дивлячись на те, що вони виконували досить специфічні бойові завдання, і людей без досвіду брали не охоче, мені пощастило доєднатися до них. Тоді в підрозділі з'явилися інструктори, стало більше можливостей навчати новачків. Я вже був добре знайомий і з командуванням, і з бійцями, і зрозумів, що цей мій шанс нарешті приєднатися до української армії, другого такого шансу чекатиму ще довго. В підрозділі дуже круте командування: «азовці» ще з першого набору 2014 року — бійці з історією, величезним досвідом. Це була надзвичайна можливість воювати поряд із кращими з кращих.



Бойове хрещення


У мене не було ілюзій про армію, бо в Genesis я прийшов після року служби на контракті у Києві. Тоді мені дуже не сподобалося, але я отримав уявлення про те, як усе працює в цій системі. Тому в мене не було наївних уявлень про шикарну підготовку та купу адекватних людей в армії. Тож з потраплянням в бойовий підрозділ «розриву шаблону» не трапилось.


Спершу було півтора місяця навчання, яке ми проходили в частині біля Києва. У нас були кваліфіковані інструктори із США, вони якісно проводили підготовку, багато чого дали, що потім стало в пригоді. Паралельно ми оформлювали документи, збирали потрібні речі й техніку. Врешті поїхали за місцем призначення.


Точка прибуття підрозділу — це, зазвичай, місто за лінією фронту або біля неї. Там ми розселяємося і чекаємо на бойові задачі. Скільки триватиме очікування — завжди невідомо. Це можуть бути тижні, може дні. Специфіка наших задач в тому, що ми виїжджаємо на позиції попрацювати й одразу повертаємося назад. Не всім так щастить, бо є механізовані бригади, які тримають свою ділянку, не залишаючи її. Вони передають, що відбувається, не пускають ДРГ тощо. Це стандартна робота з утримання позицій, але вона передбачає те, що ти можеш місяцями не вилізати з окопів.




Перший бойовий вихід точно ніколи не забуду. Як завжди, усе було нашвидкуруч, ми практично не мали уявлення знали, куди йдемо. На місці попали у засідку. Працювали тільки росіяни, летіла арта, а від нас — нічого, була тиша. Ми знали, що якщо зараз вони на нас підуть, то швидко будуть уже у Миколаєві.


Я не скажу, що було страшно йти, але це була хоробрість від незнання. Ми просто не знали, куди й на що йдемо. Потім вже стало страшно, ніколи не хотілося так жити, як тоді. Проте вдалося вибратись. Це був цікавий і цінний досвід.

В результаті ми вийшли з малими втратами. Після того ми навчали людей без досвіду бойових виходів, і я побачив колосальну різницю. Люди без виходів за плечима дуже погано вчаться і мало розуміють, куди вони йдуть. Перебування в бою кардинально змінює ставлення до навчання та до опанування навичок, які можуть врятувати тобі життя. Солдат до бойового виходу і після нього — це дві різні людини.


Ще важливий фактор — команда. Коли ми попали в засідку, то не мали зв’язку з командирами, це був абсолютний хаос. Бій це завжди хаос. Ми пробували відходити правильно, як вчили раніше, але виходило не дуже. Що я для себе усвідомив після перших виходів: злагоджена команда — це найголовніше. Сам по собі ти нічого не вартий в бою, запорука успіху — в командній роботі. Тому вкрай необхідно постійно проводити злагодження, тренування, щоби люди розуміли одне одного не з півслова, а взагалі без слів. Ми зробили дуже багато помилок на тому виході, і на кожному наступному навчанні ми намагаємося їх нівелювати до мінімуму. Це про сотні маленьких деталей: від зв’язку і до порядку в колонах, яка має бути між бійцями взаємодія, яка дистанція, як відстежується ситуація — не злічити всього.


До речі, з часу нашого першого виходу багато всього змінилося. Коли ми вдруге нещодавно заїжджали на те саме місце, то чули вже не тишу з української сторони й російську арту, а бачили наші колони техніки за ленд-лізом. Я раніше таку техніку зустрічав лише на картинках в телеграмі. Це дуже великий дисонанс між тим, які були обставини влітку і зараз. Дивишся і думаєш: «О, які штуки катаються, навіть не чули про такі». Крім цього, дуже якісно організована нині медицина. Вони виїжджають на БТРах «на нуль», що десять хвилин, наче маршрутки: швидко туди-назад, все налагоджено максимально ефективно.



Спорядження і волонтери


Ми намагаємося спростувати один з найбільших міфів, який досі сидить у людей в головах, що їм усе винні, їх мають повністю забезпечити й все видати. Зараз іде повномасштабна війна, на всіх всього не вистачає, бо поки немає відповідних потужностей. Зарплата дозволяє військовим купити самим усе необхідне. Можна чекати, що щось видадуть, але цим ви будете не сильно задоволені, волонтери розбештали екіпіровкою, ми звикли до якісних речей. Ну і нічого якіснішого і комфортнішого, ніж те, що ти вибрав собі сам, не буде.




Я прийшов у підрозділ повністю споряджений, купив заздалегідь усе найнеобхідніше. Доки були на навчаннях, докупив дещо. Все вирішувалось і вирішується наразі силами волонтерів і військових. Не знаю, як в інших підрозділах, але у нас забезпечення державою зимовою формою мінімальна. Видали термобілизну і теплі балаклави. Усі печі й генератори — це лише від волонтерів. Завдяки їм ми вже повністю підготовлені до зими.





Тимлід і командир


Я закінчив військову кафедру, тому маю офіцерське звання лейтенанта. Через це я не можу бути рядовим солдатом, відповідно не можу піти на навчання, наприклад, з управління Javelin. Якщо ти офіцер, то ти повинен управляти групою або підрозділом, жодних джавелінів. Це пережиток радянських часів, і я не дуже задоволений, що не маю змоги вчитися, як солдат, опанувати нову зброю, наприклад. Проте, наскільки мені відомо, зараз це поступово змінюється, і вже є навчальні курси для офіцерів.


А поки моє завдання — керувати бійцями. Спочатку це було десять осіб, а зараз я заступник командира роти. Можна сказати, знову тимлід.


Це все загалом схоже на команди в бізнесі, просто це люди зі зброєю і вони розв'язують інші питання. А процеси ті самі: інтерв’ю, сканування, кого можна поставити на командира відділення, кого треба прибрати з керівної посади, щоби був кращий клімат в колективі тощо.

Найважче — це саме підготовка, коли в тебе є завдання і тобі потрібно усе організувати. Іноді для мене це навіть важче, ніж власне бій. Можливо, ми просто не зіштовхувалися з такими жорстокими боями, як інші, але саме підготовка для нас найважча. Треба усе узгодити, спланувати, розподілити людей, побудувати карти, маршрути, запасні маршрути, запасний зв’язок тощо. Справжній головний біль менеджера.


Людей в нас дуже багато і вони дуже різні — і за віком, і за професіями. Наймолодшому — 19 років, найстаршому — 57. Є і будівельники, й IT-фахівці, охоронці, є навіть оперний співак. Важливо, що у нас всі прийшли в Збройні сили добровільно, тобто цілком усвідомлюють, навіщо вони тут. Людей з бойовим досвідом мало — близько п'яти відсотків. За характерами всі дуже різні, як в будь-якій команді. Ми довго уживалися всі разом, але зараз все добре, бо вже пів року пліч-о-пліч. Це, до речі, дуже допомагає тримати емоційну стабільність — коли всі діляться пережитим одне з одним, обговорюють, а не залишаються наодинці зі своїми враженнями й почуттями. Бувають погані дні, бувають кращі – як і в житті. Найкращий день на війні — коли немає втрат.


Підписуйся на нашу розсилку та отримуй корисні матеріали першим!

Надаючи вашу електронну адресу, ви погоджуєтесь з нашою Політикою приватності.

Дякуємо, що підписалися.

image-from-rawpixel-id-5996033-png.png